Стиснуті пальці гордості

Гордість. Роздумуючи про цю рису, ми можемо уявити собі гордого політика, багату або видатну людину (а також пригадати павича). Гордість — це відчуття, що ми важливіші або кращі за інших людей.

Гордість уперше у Всесвіті з’явилася в Люцифера, херувимахоронителя, котрий перебував у безпосередній присутності Бога. Нам невідомо, коли і як у його серце закралися егоїстичні думки, але ми точно знаємо, що ці думки підштовхнули Всесвіт до великої боротьби. Ми бачимо, що характер сатани протилежний характеру Бога (пор. Ісаї 14:12–14 і Филп. 2:5–11). Відколи диявол посіяв сумнів у свідомості Адама та Єви і спокусив їх любити себе більше, ніж Господа, наш світ бореться з наслідками гріха.

Чи може гордість бути позитивною? Важливо розуміти, що прагнення до досконалості; визнання й цінування дарів і здібностей, якими наділив вас Бог, не обов’язково є гордістю. Згідно зі Святим Письмом, існує правильний вид любові до себе. Згадайте заповідь Ісуса в Євангелії від Марка 12:31, де Він закликає любити ближнього, як ми любимо самих себе, але це завжди безкорислива любов. Також коли люди відчувають присутність Господа у своєму житті або цілеспрямовано рухаються до високої доброї мети (див. 1 Тим. 3:1), це не пиха. Однак якщо людина не віддає Господу славу за те, що Він здійснив у її житті, — це гордощі.

Ми маємо пам’ятати: власні статки, здібності й досягнення не визначають нашу цінність. Натомість наша цінність завжди коріниться в Господі, бо все, що ми маємо, походить тільки від Нього. Ніколи не забуваймо це!